1 мільярд гривень на потреби культури чи потреби міністра Ткаченко?

 


Чинний міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко, який обійняв посаду всього лише 4 червня цього року, розпочав свою кар’єру в якості міністра дуже і дуже стрімко. Так вже через місяць після початку його роботи, Кабінет Міністрів України проголосував за виділення на потреби української культури 1 мільярда гривень. Цифра дуже значна і, можливо, можна було б радіти, але рівно до тих пір, поки не почати розглядати детально на що саме будуть витрачені ці гроші.

Найбільша сума у 590 млн грн. буде витрачена на програму «Культура в часи кризи: інституційна підтримка». В рамках цієї програми передбачається підтримка всіх суб’єктів культури, які зазнали збитків під час карантинних обмежень, на збільшення робочих місць у сфері креативних індустрій, на стабілізацію роботи суб’єктів внутрішнього туризму, на підтримку кіноіндустрії під час пандемії.

Цілі начебто непогані, але яка практична реалізація цієї програми? Наприклад, на підтримку Національного центру Довженко, який не припиняв роботу під час карантину, потрібно 8,6 млн грн.. Про це неодноразово зазначав сам центр, а новообраний міністр Ткаченко ще на початку своєї діяльності казав, що буде ратувати за виділення саме цієї суми для Довженко-центру. Проте, обіцянки-цяцянки, як то кажуть і у липні на відновлення фінансування Довженко-Центру затверджують суму у 7,6 млн грн.. На 1 млн гривень меньше. Чому? Може тому, що саме таку суму Мінкульт виділяє на зйомки ролику про боротьбу Нацгвардії з коронавірусом? Точніше де-юре таку суму виділяють на зйомку.

Ми, звичайно, дуже раді, що наші державні та правоохоронні органи, сумлінно виконували покладені на них обов’язки. Але чи не задорого за такі кошти звітувати перед народом України? Може 1 млн гривень було б доцільніше направити на інші, більш важливі потреби?

Можливо і можна було б, якби виділений бюджет розподілявся дійсно із розумом. Але наступні факти змушують думати про те, що виділені гроші скоріше за все просто «розпилюються» за традиціями минулих влад і йдуть на офшорні рахунки пана Ткаченка, добре відомого своєю любов’ю до великих статків та незаконних доходів.

Так на своїй сторінці у facebook Олександр Ткаченко повідомляє, що Мінкульт виділяє 25 млн гривень державних дотації на зйомки фільму «Носоріг» Олегу Сенцову. Ми з великою повагою відносимося до Олега, але виникає питання: чому, фільм, який у 2012 році мав бюджет 4 млн гривень у 2020 році вже коштує понад 50 мільйонів? Хоча на виробництво, наприклад, однієї серії загальновідомого серіалу «Слуга народу» коштувало 2 млн грн, про що добре відомо Ткаченко. Олег Сенцов зазначає, що збільшення бюджету сталося внаслідок інфляції та збільшення цін. Звернемося до офіційної статистики. Індекс інфляції за період 2012-2020 років склав 165%. А отже 4 млн гривень 2012 року у 2020 році коштують 6 600 000 млн гривень. Але ж ніяким чином не 50 мільйонів. Тому виникає питання – а чи дійсно всі кошти будуть спрямовані на зйомку фільму? Або можливо у міністраа культури є свої плани на ці кошти? Можливо, він планує зняти черговий фільм або серіал спільно з головним ворогом нашої країни - Росії? І саме тому, Ткаченко так активно виступає за зняття санкцій для російських акторів та наполягає на відновленні співробітництва у сфері кінематографу? Агенту Кремля ділити кошти з російськими компаніями легше?

Ще одна сума, яка виділяється Мінкультом під гучні гасла – 100 млн грн. для проведення конкурсу на відбір проектів на виробництво патріотичних серіалів. Тільки вдумайтесь! 100 млн гривень із економіки, що зазнала втрат під час пандемії, на проведення конкурсу. Пан Ткаченко до речі дуже чітко обізначив строки та умови, на які виділяються ці кошти, і зовсім не дивно, що. головним критерієм, щоб отримати фінансову підтримку - бути близьким до Ткаченка. Наприклад, настільки як Бородянський, Гнедаш або Олександра Ткаченко. Так-так, мова йде про близьких родичів пана міністра - доньку, колишню дружину та друга сім’ї. А українські режисери, продюсери, актори та інші професіонали у сфері кіно, обурені такою дискримінацією, вимушені писати відкриті листи та звертатись із проханням про допомогу до Голови Державного агентства України з питань кіно, Заступника голови Комітету, голови підкомітету у сфері кінематографу та реклами Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики та Ради з державної підтримки кінематографії.

Допоки працівники сфери кінематографії намагаються відстояти власні права, бюджетні кошти отримуються підставними компаніями міністра-шахрая, розподіляються між ним та членами його родини і витрачаються ними через офшорні рахунки . А ми змушені спостерігати як на наших очах зухвало та цинічно під красивою обгорткою знищується українська культура…

Share on Google Plus
    Blogger Comment
    Facebook Comment

0 ☞ :

Отправить комментарий