Чим неймовірніша брехня, тим швидше у неї повірять – доктор Йосиф Геббельс

Історія, попри усі її па і реверанси, таки має свою циклічність. Усе повертається на круги своя, усе нове – дійсно добре забуте старе. А можливо й не забуте, можливо просто гарно прикрите оперетковою ширмою з намальованими «потєшними полками».
У наш час високотехнологічних процесів і надоперативних засобів масової інформації, здавалося б, важко маніпулювати думкою сотень тисяч, ба, – навіть десятків мільйонів людей розумних. Однак брехня таки діє, діє доволі успішно, коли вона проголошена з найвищих щаблів однієї із найбільших світових імперій.
І мова не про період імперії Габсбургів чи Романових. Це наш час, панове, це 21 століття. Місце події – Російська Федерація та Україна. Перша – у ролі доктора Гебельса, даруйте підполковника КГБ Путіна, друга – в ролі анексованих нацистською Німеччиною Судет і Австрії. Там теж були «пригноблені німці», там теж «боронили і визволяли єдинокровних громадян Великої Німеччини». Нічого не змінилось, усе повернулось, однак у неймовірно масштабніших і ганебніших проявах. Російський агітпроп, ймовірно, задовго до фактичного втручання на територію незалежної України, розробив механізми інформаційної боротьби, визначив больові точки одурманених горілкою і наркотиками власних люмпенів, возвівши на перше місце гасло «русских бьют». Друге питання – де ж їх «бьют»?
Однак зомбованим російським неофашистам уже байдуже, де їх б’ють – на Уралі, на Далекому Сході, на Кавказі, на Марсі, Мадагаскарі чи в Україні. Сценарії ті ж самі – «оказаніе гуманітарной помощі етніческім братьям» і «прінужденіе к міру». Чим закінчились такі «прінуждєнія» в Абхазії, Придністров’ї, Південній Осетії, Ічкерії, знає увесь світ. Знає, висловлює глибоке занепокоєння, тяжко стурбований … Але знову тільки гасла. Україна ж другий тиждень поспіль залишається один на один із розлюченим і здичавілим північним ведмедем, якому прямо по заслинявленій морді під час зимової сплячки втиснули українською «Революцією гідності».
Аналізуючи риторику російських центральних і регіональних каналів, видається, що ведмідь дійсно одурів від нечуваної людської свідомості європейського сусіда, у той час, коли власні одурманені «бджоли» навіть не гуділи, а якщо й гуділи, то дуже тихо, - десь на кухнях чи присадибних ділянках. Про царя ж або хороше, або нічого.
Ще у грудні Путін авторитетно заявляв, що жодних військових на території України не буде, у будь-якому випадку і за будь-яких політичних метаморфозів. Хотілося вірити у елементарний здоровий глузд. Як з’ясувалось, поняття «здоровий» і «глузд» для Кремля – речі несумісні. Однак повернемось до агітпропу. Спочатку уже згадувані гасла про «воінствующіх бЄндеровцєв», потім «двічі живий», він же – двічі судимий, громадянин Янукович, який, виявляється, - «незаконно ізбранний перзидент». Паралельно по усьому «юго-востоку» України - перевдягнуті, перемальовані, пере-те і пере-се, «гражданє Украіни, кАторіє хАтят в Расію».  Потім ті ж агітатори-провокатори палять прапор «Шахтаря», сприйнявши його за прапор УПА, він же теж помаранчево-чорний. Потім коментар «кримського самооборонця» з автоматом Калашникова останньої моделі, який з яскраво вираженими монголоїдними рисами обличчя ясно дає зрозуміти – «мі русскіє, охраняем от терорістов». У кращому випадку цей недобурят уже продовжить службу десь за полярним колом. І таких «самооборонців» на бойових гелікоптерах, кораблях ВМФ РФ, БТРах і БМП з російськими номерами – десятки тисяч. Але як сказав великий Пу, - вони «нє русскіє». Висновок – це марсіани, зелені чоловічки або ж терористи без роду-племені. Одним словом – нерозпізнані агресори, від яких офіційно відмовився Путін. І яких, за його ж словами, «надо мочіть в сортірє».
І далі ті ж проколи на рівному місці для пересічного українця, однак не для росіянина, що живе за Золотим Кільцем. Там вірять. Вірять у «бЄндєровцев», які мабуть з придністровських Бендер, вірять у «западЄнцев, которіє в схронах», вірять у «бандітАв і тєрАрістАв, кАторіє захватіли Кієв». Вірять альфа-журавлю Путіну і його агітпропу, який завдяки сучасним комунікаціям перевершив уже і Геббельса, і Сталіна, і Муссоліні, разом узятих.

Прикро тільки те, що самі прихильники чи то федералізації, чи то приєднання Криму до РФ, ніяк не хочуть розгледіти правду і заглянути на декілька років у майбутнє. А там – занедбана і зруйнована військами Росії Абхазія, кинута напризволяще Придністровська республіка, випалена і віддана на поталу терористу Кадирову Ічкерія, розграбована Південна Осетія. Усюди, куди ступав чобіт «русскава вітязя», залишались руїни. Руїни ж приєднувати не потрібно, вони просто руїни, які зруйновані варварами. 
Історія таки розвивається по спіралі. Спочатку - розірвана громадянською війною, побудована на брехні і корупції, Російська імперія Романових, після неї – Третій Рейх ідеолога Геббельса і ф’юрера Гітлера,  згодом впав здавалося б вічний СРСР, збудований на тій же брехні і агітпропі. Якщо Путін хоче увійти в історію, написану у тому ж Кремлі, як «собіратель земель русскіх», йому таки варто перечитати ІНШУ історію, принаймні – історію двадцятого століття. Історію тріумфів і політичних катастроф, історію падіння трьох імперій – Австро-Угорської, Російської і Японської. Врешті решт - Історію дипломатичних відносин і світової дипломатії загалом. Можливо тоді Росія ще простоїть. Якщо ж ні – історія таки циклічна.

Відкрита Україна

Share on Google Plus
    Blogger Comment
    Facebook Comment

0 ☞ :

Отправка комментария