Лукашенко і Назарбаєв відмовилися підтримувати Путіна

Білорусь і Казахстан виступають проти силового розв’язання української кризи. Дії Путіна не знайдуть підтримки з боку прихильників європейської інтеграції.
Мінськ і Астана не поспішають виказувати підтримку політиці Кремля, яка фактично форсує розкол України. Імперські замашки Москви, що не бачить перешкод для анексії частини сусідньої країни, неабиякою мірою налякали і Лукашенко, і Назарбаєва. Тепер же і той, і інший приміряють на себе ситуацію, в якій за відмову від лояльності союзник може бути покараний, у тому числі і військовим вторгненням. Отже Путіну не варто шукати в Мінську і Астані опору для свого агресивного курсу у відносинах з українським сусідами.
Звичайно, Білорусь і Казахстан вважали б за краще не виступати проти Росії на черговому етапі інтеграційного будівництва, коли кожна з країн веде боротьбу за преференції від участі в ЕАЕС. В той же час після засідання Вищої Євразійської економічної поради, яке було проведено 5 березня у Москві, де піднімалось українське питання, Олександр Лукашенко і Нурсултан Назарбаєв утрималися від заяв навколо подій в Україні, які свідчили б про їх спільну позицію з Кремлем. Більш того, буквально наступного дня Назарбаєв доручив усилити боєготовність військ в Казахстані, де на півночі проживає в основному російськомовне населення.
Білоруський МЗС і раніше всупереч Москві заявляв про врегулювання кризи в Україні виключно мирними засобами. Проти того, щоб «роздеребанити велику країну» виступав і сам Лукашенко, а пропагандист Всеволод Шимов – з тих, кому дозволено озвучувати ідеї адміністрації президента Білорусі – назвав «територіальний розділ України дуже небезпечним прецедентом». Заголовок його статті «Українська весна» в президентській газеті «Білорусь сьогодні» звучить очевидним дисонансом агресивній оцінці Кремля подій на Майдані.
Причини, з яких білоруська влада не прагне стати опорою сепаратистської політики Москви по відношенню до Києва, лежать на поверхні. По-перше, протистояння Росії з Україною розвивається за сценарієм, явно невигідному для Білорусі. І без того ослаблена українська економіка в результаті політичних, а можливо, і військових потрясінь може опинитися на межі краху. В свою чергу Білорусії потрібна сильна в економічному плані країна-сусідка, об'єм товарообігу з якою вийшов на третє місце серед білоруських торгових партнерів. Білорусь експортує на Україну більше 500 найменувань різних товарів, так що падіння об'ємів торгівлі не на користь обох держав.
Втім, для Мінська стало повною несподіванкою, що годувальниця-Росія, від якої Білорусь щорічно одержує більше 5 мільярдів доларів енергетичних дотацій, може стрімко перетворитися на порушника міжнародних домовленостей і відмовитися від дотримання цілісності території сусідньої держави.
Перспектива військових дій на території України під приводом захисту російськомовних громадян – це ще і чергове нагадування Олександру Лукашенко, що президентський пост він може займати до тих пір, поки лінія його поведінки влаштовує кремлівських політиків. З урахуванням того, що в Білорусі на російській мові говорить близько 70 відсотків населення, діють дві російські військові бази, а в цьому році буде розміщений ще і третя, розгортання подій по українському зразку вже не здається фантасмагорією.
Мабуть, в Мінську тільки зараз зміркували, до чого можуть призвести ігри в інтеграцію з Кремлем. Білоруське керівництво напередодні підписання договору про ЕАЕС спробує застосувати у відносинах з російським партнером вже випробуваний спосіб – політику гойдалок між Сходом і Заходом, коли піти від економічної залежності вже не виходить, а потепління відносин з ЄС буде використано для викачування російських преференцій.
Але навряд тепер це справить враження на Москву, що відчула азарт силового втручання у справи сусідів. В той же час принципова відмова від підтримки агресивного курсу Путіна, якої дотримується на даний час Мінськ, буде єдиним вірним напрямом зовнішньої політики Білорусії.

Share on Google Plus
    Blogger Comment
    Facebook Comment

0 ☞ :

Отправка комментария